Освенцим - фабрика смерті

 

Освенцим - концтабір який асоціюється у більшості людей з геноцидом євреїв. В мене було сильне бажання хоч колись за життя відвідати його, адже це історія яку повинна тримати в пам'яті кожна людина. 

 

Багато хто вважає, що ті жахіття нацизму більше не повторяться, мовляв зараз вже не той час і ми не ті. Та я впевнений, що це не так. Судячи з останніх подій в світі та й нашій країні, можна сказати, що людство на межі фашизму. Історія завжди повторюється і ті ж злочини, що коїли фашисти, будь-коли можуть повторитися знову. Тільки дійові особи будуть інші і називатися це буде по іншому. Тому дуже важливо, щоб кожна людина усвідомлювала де межа дозволеного, а це можливо тільки через знання історії минулих подій.

 

Саме місто Освенцим знаходиться у сорока п'яти кілометрах від польського Кракова. Зараз це досить миле містечко, та в період Другої світової саме тут розташовувався комплекс німецьких концентраційних таборів Аушвіц. Концтабір Освенцим - найбільша нацистська фабрика смерті. Комплекс складався з трьох таборів: Аушвіц I, II і III, і нам вдалося побувати в перших двох. 

З 1940 по 1945 роки тут загинуло 1 500 000 людей, 90% з яких євреї. Зараз на території колишнього концтабору Освенцим відкритий музей, включений в список Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО, і дуже шкода, що спадщина така сумна.

 

Відвідавши музей Осенцима - залишитися байдужим не вийде. Враження дуже важкі і залишаються в пам'яті надовго. Усвідомлення того, скільки живих людей було закатовано, убито, отруєно і спалено в цих стінах неймовірно пригнічує і все це підсилюється «ефектом присутності» - адже ви фізично перебуваєте всередині приміщень, стіни яких бачили і пам'ятають величезну кількість людських смертей.

 

Музей працює з 8 ранку до 7 вечора, відвідування безкоштовне, та тут діє так званий "час пік". Через велику кількість бажаючих потрапити в середину ввели обмеження, це години з 10:00 до 16:00 - в цей період відвідати музей можна тільки в складі екскурсійних груп. Щоб до них долучитися потрібно в касі купити квиток за 60 PLN (420грн.). Якщо ви хочете ввійти самостійно і безкоштовно, то я раджу приїхати в Освенцим ранком на 8 чи 9 год. В цьому випадку теж потрібно підійти на касу (на фото нижче зправа білий вагончик з надписом Info) і вам видадуть безкоштовний квиток. 

Ще одна перевага у відвідуванні музею ранком це відсутність людей. Як бачите на фото вище (робилось в обід) людей дуже багато, а ранком тут було пусто. До речі парковка біля музею платна 10Plz за день (70грн.). Та за координатами 50.029882, 19.204263 можна залишити авто безкоштовно, це біля 500 метрів від музею.

 

При написанні статті я вирішив на всіх фото забрати колір, так як радісна зелена трава і яскраві стіни з червоної цегли ніяк не відповідали загальному настрою статті і самого місця, тому далі  всі фотографії будуть чорно-білими. Всі фото, як зазвичай, клікабельні.

 

У 1933 році Адольф Гітлер стає канцлером Германії. Він будував свою політичну кампанію на обіцянках повернути Германії минулу славу і розібратися з тими кого він називав небезпечними расовими ворогами - євреями. 

 

1939 року Гітлер напав на Польшу тим самим розпочав Другу світову війну. Польша була захвачена і під контролем Гітлера опинилося біля 3,5 мільйона польських євреїв. Нацисти зганяли їх в гетто, де насильно утримували як рабів: змушували важко працювати і морили голодом. 

 

Зразу після окупації в нацистів була ціль "обезголовити" польську націю, тобто винищити всю еліту: політичних діячів, духовенство, учених, лікарів, учителів. Зайняте німецькими військами польське місто Освенцим було перейменоване в Аушвіц (Auschwitz). І тут з 20 травня 1940 року в двоповерхових цегляних будівлях колишніх артилерійських казарм польської армії був заснований перший з концтаборів - Аушвіц I. З самого початку табір було заплановано використовувати для репресій проти поляків і перші ув'язнені (728 поляків) були спрямовані в Аушвіц з в'язниці в Тарнові. 

 

Аушвіц  I

 

Цинічний надпис над входом в табір Освенцим на німецькій мові «ARBEIT MACHT FREI» («Арбайт махт Фрай») в перекладі означає «Праця робить вільним». Що дивно, буква «В» в слові ARBEIT перевернута догори ногами - це зробили ув'язнені в знак протесту. Вночі 18 грудня 2009 року невідомі зловмисники викрали надпис і розпиляли його на три частини. Через кілька днів надпис вдалося виявити неподалік від міста Таруну на півночі Польщі, і він був загорнутий в брезент і захований під листям і снігом. Пізніше вдалося з'ясувати, що крадіжка надпису була замовною - придбати надпис побажав шведський колекціонер. На місце вкраденого надпису встановили його точну копію, яка була зроблена в 2006 році перед відправкою оригіналу на реставрацію.

Вся територія табору обмежена подвійним парканом з колючим дротом, який перебував під напругою.

Спочатку табір складався з 20 будівель: 6 двоповерхових і 14 одноповерхових. У 1941-1942 роках до всіх одноповерхових будинків були добудовані другі поверхи, і з'явилося ще вісім нових корпусів. Все будівництво велося силами ув'язнених.

Охорона із есесівців була неймовірно жорстокою, вони вважали поляків представниками нижчої раси, яких можна принижувати, бити і розстрілювати коли заманеться. Аушвиц повинен був сіяти жах серед полського населення. Якщо виступиш проти германських окупантів - пряма дорога в Освенцим. Така собі зброя психологічного терору.

Всі заарештовані ділилися на категорії і отримували трикутники різного кольору, які пришивались на тюремні роби разом з номерами. Червоний трикутник носили політичні в'язні, євреї - шестикутну зірку, яка складалася з трикутника жовтого кольору і трикутника, що показує причину арешту. Чорні трикутники носили  цигани. Гомосексуалісти носили рожеві трикутники, а Свідки Єгови - фіолетові. Решта були відзначені зеленим трикутником.

Окремою категорією ув'язнених були так звані «Капо» («Capo»), які мали серйозні привілеї. На фото нижче кімната одного з таких Капо, «старшого корпусу». Ними, як правило, ставали злочинці, лояльні до фашистського режиму, і займалися вони допомогою нацистам в організації праці ув'язнених, доносами, збором інформації і різних чуток, за що отримували численні поблажки від наглядачів і поліпшені умови проживання.

Одне з найстрашніших місць в концтаборі - «Стіна смерті», відома так само як «Чорна стіна». Тут в потилицю було розстріляно понад 5 тисяч осіб. Звукоізоляційний матеріал, яким вкрита стіна для розстрілів називали "волокна смерті". Також для розстрілів використовували дрібнокаліберну гвинтівку, щоб не привертати звуками занадто багато уваги, адже за стіною проходило шосе.

З лівого боку від «Стіни смерті» вікна барака №10 - табірної лікарні. Сюди потрапляли знесилені в'язні, у яких не було надії на одужання. Так як лікарня завжди була переповнена, то лікарі СС періодично робили «чистку» серед хворих - відправляли їх в газову камеру або вводили в серце смертельну дозу фенолу. 

 

Нацистський доктор Йозеф Менгеле в рамках своїх злочинних експериментів виробляв тут генетичні та інші псевдонаукові досліди на новонароджених, близнюках, карликах і експерименти з примусового переохолодження дорослих в'язнів. Інший професор, Карл Клауберг, з метою розробки швидкого методу біологічного знищення слов'ян проводив на єврейках злочинні експерименти стерилізації. Крім того, тут тестували нові препарати і ліки, в результаті чого гинули сотні в'язнів. 

З правого боку знаходиться корпус №11, в підвалі якого розташовувалася в'язниця.

 

Військово-польовий суд приїжджав в Аушвіц з Катовіце і протягом 2-3 годин виносив кілька сотень смертних вироків. Перед розстрілом всі ув'язнені повинні були роздягнутися в спеціальних умивальних кімнатах. Іноді, якщо засуджених було не багато, страта проводилася прямо тут.

Система покарань в таборі була відпрацьована до дрібниць і в'язнів карали абсолютно за все: якщо наглядачам здавалося, що вони працюють занадто повільно, якщо в'язень ходив в туалет під час роботи і навіть за те, що в'язень міг вирвати собі зуб. За будь-яку провину карали батогами або вішали за зв'язані руки на спеціальних стовпах або змушували робити «штрафні вправи». Нерідко в'язні могли простояти на морозі з піднятими вгору руками кілька годин, і якщо хтось із них опускав руки, то порушник відправлявся в карцер.

 

У підвалах тюрми блоку №11 розташовані камери, в яких містилися не тільки покарані в'язні, але і підозрювані в допомозі арештантам мирні жителі, і так само політв'язні. Тут же вперше проводили випробування смертоносного газу «Циклон-Б», який подавався по спеціальних трубах. У підвалі і камерах строго заборонено фотографувати, але так як ми спочатку бродили по музею зовсім одні, нам все ж вдалося зробити кілька кадрів.

Порушників відправляли в «стоячі» камери (карцери) розміром 90х90см і в кожну клітинку нацисти поміщали 4-5 чоловік одночасно. Ув'язнені стоячи проводили в такій камері всю ніч, а іноді і кілька діб. Після таких тортур в'язні повинні були вранці йти на роботу і тих, хто був не в змозі, зазвичай чекала смерть. Як бачите на фото нижче, стіна навмисне розібрана, щоб візуально оцінити розміри приміщення...

Новоприбувших в'язнів стригли, мили і дезінфікували, відбирали одяг і особисті речі, а потім реєстрували і привласнювали персональні номери. Спочатку, всіх в'язнів фотографували в трьох позиціях, але з 1943 року їх стали татуювати - Аушвіц був єдиним концентраційним табором, де ув'язненим робили номерні татуювання. Дорослим татуювання робили на руці, а дітям і немовлятам - на сідницях.

 

Одяг не захищав в'язнів Освенцима від холоду, білизна змінювалося раз на кілька тижнів, а іноді і місяців. Прати одяг суворо заборонялося, тому серед ув'язнених була поширена висип, черевний тиф і короста.

Вода в таборі була тільки холодна незалежно від пори року і температури за вікном, і її кількість строго регламентувалася. Ув'язнений міг скористатися водою тільки протягом декількох хвилин в тиждень.

Спочатку в'язні спали прямо на підлозі, на підстилках з сіна. В кімнаті яка ледве вміщувала 50 людей, могло знаходитися 200 і більше. Пізніше поставили трьохярусні нари, та ситуація не покращилася, на одноу ліжку спали по двоє людей.

Всі особисті речі в'язнів відбиралися есесівцями. Спочатку їх сортували і переміщали в бараки на територію табору Аушвіц II для тимчасового зберігання, а потім поїздами вивозилися в Третій рейх для потреб Вермахту. Вирвані у убитих золоті зуби переплавляли в злитки і теж відправлялися в Німеччину, але дуже часто відібраними в ув'язнених предметами користувалися і самі співробітники табору. Коли до Освенциму підходили Радянські війська, зі складів в терміновому порядку почали вивозити все найцінніше, а за кілька днів до звільнення нацисти їх підпалили, в результаті чого згоріло 30 бараків.

 

Під час ремонту в одному з бараків був знайдений в стіні ось такий тайник. Це речі одного із ув'язнених, який планував втечу. Судячи з того, що речі так тут і залишилися, втекти йому не вдалося...

В уцілілих корпусах були знайдені тонни взуття, одягу та інших особистих речей загиблих. У в'язнів відбирали навіть окуляри, посуд і предмети особистої гігієни. Фашисти також зберігали людське волосся, отримані після стрижки ув'язнених.

Волосся...

Величезна кількість взуття. За даними музею - 110 тисяч пар. Всі вітрини заповнені від підлоги до стелі взуттям заарештованих.

У людей відбирали навіть протези і милиці.

Разом з дорослими в таборі перебували діти. Більшість дітей гинуло в газових камерах одразу ж після прибуття, деякі вмирали в результаті садистських дослідів нацистів, а найбільш сильних дітей відправляли на роботу нарівні з іншими.

 

В середині війни на другому поверсі блоку №24 був організований публічний будинок.

За огорожею концтабору Освенцим знаходиться крематорій.

Коли почалася масова депортація євреїв з усієї Європи нібито для переселення на схід, що прибувають в концтабір Освенцим в'язнів повністю роздягали і під приводом «дезінфекції» заганяли в одне з приміщень крематорію, переробленого в газову камеру.

Через вентиляційний люк в даху нацисти засипали всередину кристали «Циклону-Б» і протягом 15 хвилин сотні єврейських чоловіків, жінок і дітей вмирали в нелюдських муках. Фашисти на вулиці заводили кілька мотоциклів щоб заглушити крики вмираючих, але це не допомагало - моторошні людські звуки було чутно всюди.

 

Після завершення екзекуції, члени спеціальної зондер-команди СС переносили трупи в сусіднє приміщення, де зараз можна побачити дві печі з трьох, які були реконструйовані зі збережених металевих елементів.

 

За допомогою візка трупи заштовхували в печі. Протягом доби цей крематорій спалював близько 350 тіл.

Використані банки кристалів "Циклону-Б"...

Точної кількості загиблих в Освенцимі не вдасться встановити ніколи, так як документи були знищені, та й часто есесівці не вели облік людей, які прямували в газові камери. Більшість істориків сходяться на думці, що за час існування таборів загинуло від 1.4 до 1.8 мільйона чоловік, більшість з яких були євреями. Мозок ще дуже довгий час намагається усвідомити масштаб людської жорстокості, яка творилася в цих стінах. Намагається і не може.

 

29 березня 1947 року в Варшаві відбувся процес у справі Рудольфа Хесса. Польський Вищий Народний Суд засудив коменданта Освенцима до смертної кари через повішення. На фото нижче та сама шибениця, на якій був повішений Хесс...

Аушвіц  II - Биркенау

 

Кількість в'язнів яких вміщав Аушвиц I  коливалася від 13 до 16 тисяч осіб, але в 1942 році їх число досягло 20000. Всі блоки від підвалів до горищ використовувалися для розміщення. І коли вже не було куди посилити ув'язнених, було прийнято рішення про будівництво другого табору Аушвиц II - Биркенау. Він розташовувався в 3 км від Освенціма, в селі Бжезінка.

 

Після відвідування першого концтабору, ми вирушили в Аушвіц-Біркенау.  Доїхати сюди дуже просто, від Аушвиц I їздить кожні 15хв. безкоштвоний автобус. Вхід безкоштовний, без обмежень по часу.

Як правило, якщо мова заходить про Освенцім, мається на увазі саме цей табір, так як тут було знищено найбільшу кількість людей і саме тут знаходилися самі смертоносні газові камери Освенціма. Залізничні «Ворота Смерті» стали майже візитною карткою табору і коли натрапляєш на будь-яку згадку про Освенцім, перед очима постає саме ця похмура картина. 

 

План концтабору Аушвіц II, Освенцим - Бжезінка

На кожному кроці тут вгадується славнозвісна німецька якість і продуманість – розплановане освітлення території, наглядові вежі по периметру, залізнодорожнє сполучення, сектори для пригнічення новоприбулих, система очисних споруд, конвеєри-крематорії, місця для праці полонених, карні заклади, місця поховань (хоча правильніше сказати “заривання”) замордованих. Все немов під лінієчку, чітко розраховано, чітко зроблено і чітко працювало. Неймовірно, але в кожному елементі цієї диявольської інфраструктури відчувається, що нациські недолюдки-архітектори надзвичайно дбайливо і майже з любов’ю підійшли до планування свого огидного дітища.

 

Ув'язнені прибували в табір на поїздах з усієї Європи. За воротами концтабір ділиться на зону відбору, де для багатьох в’язнів вирішувалися питання життя чи смерті, розбивалися сім’ї і ламалися людські долі. Їх висаджували з вагонів і шикували в довгу чергу для «сортування» уздовж залізничних колій. Вважається, що Аушвіц II «брав» щодня до 10 ешелонів з людьми по 50-100 вагонів кожний. Ув'язнені люди навіть не здогадувалися, куди їх везуть.

Нацисти всіх переконували, що їх просто «переселяють на схід», продавали їм вигадані ділянки землі в східній Європі і пропонували «хорошу роботу» на заводах і фабриках. Особливо це стосувалося грецьких і угорських євреїв - після такої «обробки» люди зазвичай брали з собою всі свої заощадження і коштовності, чим і користувалися нацисти, відбираючи у прибулих в'язнів абсолютно всі речі, найцінніші з них вивозять до Німеччини для потреб Третього рейху.

 

В ті часи фотографувати в таборах було суворо заборонено. Та один з нацистів потай від командування зафіксував один з процесів «сортування» в'язнів. Всього збереглося близько двохсот оригінальних знімків, і деякі з них згодом були визнані речовими доказами звірств фашистів на судових процесах.

Прибулих ділили на чотири групи. Перша група (найчисленніша, приблизно 75% від всіх, хто прибуває) майже відразу відправлялася в газові камери на болісну смерть. Це були в основному єврейські люди похилого віку, жінки, діти і ті, хто з якихось причин не був придатний до роботи.

 

Прийнято вважати, що за весь час існування Аушвіц-Біркенау, тут було знищено більше мільйона євреїв, і це був один з головних механізмів так званого «Остаточного вирішення єврейського питання».

Наступна група вирушала на роботи на промислові підприємства. До фабрик, заводів і шахт були приписані 405 тис. чоловік з Аушвіца, понад 340 тисяч з них були замучені, страчені або померли від нестерпного трудового навантаження. 

Ще одна група (в основному люди з вродженими фізичними відхиленнями - карлики, близнюки) відправлялася в «основний» концтабір (Аушвіц I) до лікаря Йозефу Менгеле, відомому як «ангел смерті», для антилюдських і садистських дослідів. Після закінчення війни Менгеле вдалося сховатися від переслідування в Бразилії, де він помер своєю смертю від інсульту у віці 67 років.

Ну і остання група складалася тільки з жінок і називалася «Канада». Жінки, відібрані в цю групу, використовувалися есесівцями в якості прислуги, робітниць по сортуванню конфіскованих у прибуваючих арештантів особистих речей, і як особистих рабів. Таку назву було обрано в якості глузування над ув'язненими-поляками - раніше польські емігранти надсилали своїм родичам подарунки з Канади, тому вигук «Канада!» часто використовувався при отриманні посилки від закордонних родичів.

Товарні вагони, в яких перевозилися ув'язнені, були погано вентильовані, води і їжі в них не було, в той час як поїзда з віддалених куточків Європи в Бжезінка іноді йшли до 10 днів. Коли після прибуття вагони розкривалися, то частина в'язнів була вже мертва, а що залишилися в живих перебували в стані крайнього виснаження і зневоднення. Один такий вагон представлений на території музею.

У кожному вагоні провозилася від 50 до 100 чоловік, і вони йшли до табору нескінченним потоком практично цілодобово.

 

Територія табору дуже величезна - площа комплексу становила понад 170га. Мурашки пробігають по всьому тілу від усвідомлення того, скільки людей тут було знищено.

Всього на території концтабору існувало близько 300 бараків, але майже всі вони були зруйновані і на їх місці залишилися лише цегляні основи опалювальних печей і димові труби. Більшість бараків були побудовані з дерева, без фундаменту, і їх будівництвом займалися перші в'язні.

Частина цегельних бараків збереглася, а деякі були реконструйовані. 

На фото нижче - кухонний блок, в якому готувалася убога їжа для в'язнів. За деякими даними денний раціон в'язнів складався з літра пісної юшки із брукви або гнилих овочів, близько 300 грам чорного хліба і близько літра відвару з трав.

В'язні, які пропрацювали в таборі більше місяця, один-два рази на тиждень «заохочувалися» 20-30 грамами ковбаси або сиру. Калорійність такого набору не перевищувала 650-700 калорій, а радянським ув'язненим взагалі перепадало всього 500.

Заходити в бараки було трохи моторошно – адже тут поховані страждання стількох тисяч людей.. Дух смерті і відчаю навряд чи зникне колись звідси. Проте, зайти треба. Спробувати уявити собі наскільки людські діяння можуть бути страшними. Ось так виглядав один із цегельних бараків зсередини...

Триповерхові дерев'яні нари, а замість матраців - тонкий солом'яний настил. У кожному такому відсіку розміщувалося від 4 до 8 ув'язнених.

 

Вікон не багато, а скло часто було відсутнє. У сильні зимові морози в'язні нерідко вмирали уві сні від переохолодження. Опалювався величезний барак двома невеликими печами, тому там завжди було холодно.

Ще однією проблемою табору була відсутність нормальної води, каналізації і величезна кількість щурів.

 

До окупації в цих бараках перебували стайні польської армії, на 52 коні кожна. В Біркенау в кожному такому бараку ночувало до 1000 чоловік. Уявіть собі яка різниця між утриманням тварин і людей.

Дерев'яні бараки опалювалися однією довгою здвоєною піччю, але так як стіни були з дуже тонкої дошки, ворота щільно не зачинялися, і було повно щілин, взимку в таких «стайнях» теж було дуже холодно.

Туалет для в'язнів ( «санітарний» барак) складався з трьох бетонних пандусів, в яких були прорізані круглі дирки- «унітази» з такою відстанню, що люди, сидячи на них, торкалися одне одного спинами й плечима і відчували себе ще більш приниженими. Так само тут стояли корита з водою, де ув'язнені вмивалися. Прибирання таких бараків проводилося вручну, голими руками, силами самих ув'язнених - фекалії і брудну воду на тачках вивозили до «очисних споруд». Ніяких рушників і туалетного паперу не було, а в'язням відводилося всього 3 хвилини на відвідування, 2 рази на день - вранці і ввечері. Через антисанітарію ув'язнені постійно страждали діареєю і більш серйозними захворюваннями. До речі, одне з покарань в концтаборі було «заборона гігієни» - порушникам на певний термін забороняли відвідувати туалет і митися.

В кінці залізничних колій знаходяться руїни двох основних крематоріїв концтабору (крематорії №2 і №3) суміщених з газовими камерами. Кожен з них містив п'ять потрійних печей, в якості палива використовував кам'яновугільний кокс. За загальноприйнятим даними, щодоби в їх 30 печах спалювалося до 5 тисяч трупів. Крематорії №4 та №5 були трохи менші і складалися з однієї печі кожен, і за добу в них згорали до 3 тис. тіл.

 

Перед наближенням радянської армії, нацисти знищили всі газові камери, щоб тим самим сховати сліди своїх злочинів.

Усіх в'язнів, відібраних фашистами в газові камери, відправляли нібито в «лазню», на «дезінфекцію» щоб помитися. Нічого не підозрюючих людей вели до крематорію, змушували повністю роздягтися в спеціальних приміщеннях-роздягальнях, а потім заганяли в «душ», герметично закривали і пускали Циклон-Б.

Коли живих не залишалося, тіла переносили в печі крематорію і спалювали. Наступна партія смертників вже чекала перед входом ... Чекала своїх «водних процедур»...

Крематорії працювали цілодобово, з тригодинним перервом на очистку печей від людського праху і відпрацьованого палива. Прах на тачках вивозили в сусіднє поле і звалювали в ями.

 

У газових камерах були встановлені душові розпилювачі, які несли лише одну функцію - утримували смертників від паніки, змушуючи їх вірити в «душову легенду» і ні до якого водопроводу підключені не були. Через них не подавався смертоносний газ, як відзначають деякі джерела - це були всього лише муляжі. 

 

На відміну від роздягальні, сама газова камера була оснащена складною системою вентиляції і мала герметичні сталеві вхідні двері висотою 192 см, шириною 100 см і оглядовим вічком. Крім звичайних замків, двері можна було зафіксувати за допомогою болтів, так як іноді смертники, усвідомивши свою подальшу долю, намагалися її відкрити, навалившись всією своєю масою.

Стеля камери підпирають 7ма бетонними колонами, і для розпилення смертоносного газу поруч з колонами були встановлені спеціальні конструкції. Вони представляли собою квадратні гратчасті стовпи 70х70см, виготовлені з арматури, що піднімалися від підлоги до стелі, і закінчувалися отвором в даху. 

 

Коли камера була заповнена жертвами і двері щільно закриті, черговий офіцер СС, «дезінфектор», на даху відкривав герметичні дверцята і засипав у отвір кристали «Циклону-Б», швидко закриваючи дверцята. Кристали газу розліталися через осередки ґратчастих стовпів по всій камері, що збільшувало швидкість поширення отрути по приміщенню і все це було зроблено лише для того, щоб прискорити процес знищення.

Після 10-15 хвилин впливу газу, всі вмирали. Потім включалася вентиляція і через півгодини члени зондеркоманди відкривали двері і починали витягувати трупи, готуючи їх до спалення в печах крематорію. 

 

В зондеркоманду набирали здебільшого в'язнів-євреїв, які займалася «обслуговуванням» крематоріїв: готували смертників до газових камер, стригли волосся, збирали золоті прикраси, виривали золоті зуби з трупів, безпосередньо спалювали їх і чистили печі.

 

Траплялося й так, що членів зондеркоманди змушували спалювати трупи прямо на відкритому повітрі. Таке, зокрема, відбувалося в 1944 році., коли крематорій не справлявся з потоком такої кількості трупів.

 

Між зруйнованими крематоріями №2 і №3  був встановлений міжнародний пам'ятник жертвам фашизму.

27 січня 1945 року Радянські війська, зокрема частини 100-ї стрілецької дивізії генерала Федора Красавіна 1-го Українського фронту, зайняли територію табору і виявили в живих всього близько 7500 чоловік. 58 тисяч були вбиті нацистами під час втечі з табору або вивезені в Третій рейх.

 

З 7 000 працюючих в таборі Аушвіц, до сьогоднішнього дня засуджені і покарані тільки 750 осіб.

Після того, як ми вийшли із концтабору, я наче по-новому зміг відчувати теплий подих вітру і ласкаве проміння сонечка – всі позитивні відчуття притуплялися гнітючою атмосферою табору. Сонце в ньому виснажливе, вітер чужий і злісний, а яскраво-зелена на подвір'ях трава ще більше підкреслює розпач і безвихідь в його обтягнутих колючими дротами межах. Чи варто їхати в Освенцим? Так, безумовно. Одна справа, коли бачиш війну в фільмах, читаєш про неї в книжках, думаєш, що це десь далеко і вже давно забуто, а інша – коли дивишся на мовчазних свідків людської люті і ненависті до ближнього, коли розумієш, що ось воно – під боком, і ні ти, ні твої близькі, ніхто від такого не застрахований… От тоді і починаєш по-інакшому оцінювати і масштаби і всю жахливу суть терору людини над собі рівними.

 

Весільна зйомка

Україна

 

Тel. +38-095-864-17-97  Василь

        +38-095-567-72-54  Яна

О, МАЛО НЕ ЗАБУЛИ 

ми ж є в соцмережах